Кафедра тифлопедагогіки була заснована 1 квітня 1998 року і до сьогоднішнього дня є єдиною в Україні.
Довгий шлях становлення й розвитку довелося пройти вітчизняній тифлології, перш ніж у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова при дефектологічному факультеті офіційно відкрили науково-методичну кафедру. Ще у 1929 році з ініціативи видатного незрячого вченого О. М. Щербини при Київському інституті народної освіти почало працювати дефектологічне відділення. Хоча сам факультет набере своїх перших студентів лише через десятиріччя. Проте це вже була неабияка перемога: з'явилася реальна можливість на професійному рівні готувати педагогічні кадри для шкіл сліпих та слабозорих дітей.
Найближчою попередницею сучасної кафедри вважається тифлолабораторія, що була створена на базі Київського науково-дослідного інституту у 1974 році, її очолив професор педагогіки І. С. Моргуліс. Ідея виникнення дослідницької лабораторії належить Українському товариству сліпих. Спільні проблеми й досягнення незрячих дуже «поріднили» науку і УТОС. Жодна ґрунтовна праця чи вдале дослідження, що були результатами наукового пошуку досвідчених фахівців (зокрема Т. П. Свиридюк і Є. П. Синьової), не залишалися на папері, а неодмінно застосовувалися у спецшколах-інтернатах та на підприємствах Товариства.
І все ж чимало проблем у тифлопедагогіці залишалося невирішеними, а ідеї — нездійсненими. Відповідь проста — кваліфікованих спеціалістів з цієї галузі у нас було обмаль, бо їх в основному готували в Ленінграді й Москві. Особливо гостро ця прогалина позначалась на дошкільних та шкільних закладах для дітей з глибокими порушеннями зору.
Потреба в створенні і функціонуванні тифлокафедри як науково-методичного підрозділу на дефектологічному факультеті ставала дедалі актуальнішою. Тим паче, що показник зростання сліпоти за останні десять років вражаючий: за даними Міністерства освіти і науки України загальна кількість вихованців спеціальних тифлозакладів становить понад 13 тисяч дітей. А скільки ще підлітків з вадами зору, котрі відвідують звичайні масові школи, а скільки людей, які втрачають зір у дорослому віці? Цього, мабуть, ніхто не підраховує, а їм вкрай необхідна допомога справжнього спеціаліста.
1993 рік став першим кроком у втіленні ідеї відкриття науково-методичного тифлопідрозділу, бо вперше за всю історію існування дефаку було набрано тифлогрупу денної форми навчання. І лише у 1998-му розпочала роботу кафедра тифлопедагогіки. її очолила кандидат психологічних наук, доцент Євгенія Павлівна Синьова.
«Одне з найперших завдань нашого наукового колективу,— говорить Євгенія Павлівна,— формування особистості майбутнього вчителя-тифлопедагога, здатного до організації особистісно-орієнтованого навчання і творчої взаємодії з учнями, спрямованої на їх інтелектуальне та фізичне зростання».
Кафедра забезпечує викладання понад тридцяти спеціальних дисциплін тифлопрофілю. Цей процес здійснюється як завдяки традиційним, так і сучасним методам у дефектології. До числа перших належать лабораторні заняття, що проводяться в основному на базі спецзакладів для дітей з дефектами зору. Це сприяє практичному ознайомленню майбутніх фахівців зі специфікою навчання незрячих учнів. До нових методів можна віднести тренінги й перегляди відеозйомок, котрі демонструють цікаві уроки в школах-інтернатах. На кафедрі вже збирається відповідна відеотека.
Оскільки на відділенні тифлопедагогіки навчаються і студенти з інвалідністю по зору, для занять з ними застосовуються сучасні навчальні технології. Приміром, є комп'ютер, укомплектований спеціальними озвученими програмами для сліпих. А ще кафедра тісно співпрацює з громадською організацією «Вікно в світ», де готують користувачів комп'ютерів з вадами зору.
За час свого існування творчий колектив підрозділу випустив чимало корисної і необхідної літератури, причому не лише для студентів та тифлопедагогів, а й для незрячих школярів. Серед них навчальні посібники «Тифлопсихологія» і «Шрифт Брайля» Є. П. Синьової; «Екологічна стежка «Лісники» (навчальний посібник для учнів спецшкіл-інтернатів для сліпих дітей) і «Екологія — термінологічний словник» (шрифтом Брайля) Ю. О. Войтюка та ін.
Кафедра підтримує дружні стосунки зі спеціальними освітніми закладами України, Росії, Білорусі, Литви та багатьма іншими. У 2002 році вона ввійшла до складу Європейської Ради з освіти осіб, що мають проблеми зору (ICEVI). Це дало змогу розширити зв'язки до європейського рівня. Залюбки діляться своїм досвідом наші науковці і з відомими громадськими організаціями інвалідів по зору. Тут не можна не згадати Благодійний фонд допомоги незрячим ученим «Візаві» і Київську організацію незрячих юристів.
(зі статті випускниці 1999 року Н. Рогозної // Заклик. 9-10, 2003 р. С. 14-15)
